З "Хроніки" Мартіна Бєльського
"Вночі Наливайко пішов до Трипілля...
Гетьман польний й Жолкевський, бажаючи, нарешті, знищити козаків, як почав від Переяслава, рушив за ними в дикі поля. Зійшовся 24 травня за Переяславом з князем Богданом Огінським, старшиною війська литовського, цілу ніч ішов за ним із військом, перед себе ж п"ятсот коней вирядив, щоб затримали вони козаків біля річки Сули. Однак раніш, ніж прийшли наші, козаки вже переправились біля Лубен через річку і почали за собою руйнувати міст, дуже довгий і для переправи трудний...
В наступну суботу гетьман теж прийшов до Лубен, але через погану переправу ледве перейшов через міст з військом до полудня. Втім, козаки намагались рушити табором, якби не прибув староста брацлавський. Помітивши його, вони спинились і стріляли з обох боків. Потім гетьман, переправившись, почав наступати з людом. Так козаки мусили зостатись на тому місці в таборі, бо наші облягли їх з двох боків... Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаштували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували високі зруби і між ними землю насипали, щоб з них далі влучали гармати. Отже, нашим важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони лише на них нападали і звідусіль дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з голоду. Також заходили з ними постійно в сутички, в яких нашим непогано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили...
Проте наші вже були напоготові рушити на штурм того ж вечора..., але козаки, схопивши Наливайка... видали його й самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: "Бороніться". Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватись, ні взятися до зброї. Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню й жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося... не більше тисячі..."
"Вночі Наливайко пішов до Трипілля...
Гетьман польний й Жолкевський, бажаючи, нарешті, знищити козаків, як почав від Переяслава, рушив за ними в дикі поля. Зійшовся 24 травня за Переяславом з князем Богданом Огінським, старшиною війська литовського, цілу ніч ішов за ним із військом, перед себе ж п"ятсот коней вирядив, щоб затримали вони козаків біля річки Сули. Однак раніш, ніж прийшли наші, козаки вже переправились біля Лубен через річку і почали за собою руйнувати міст, дуже довгий і для переправи трудний...
В наступну суботу гетьман теж прийшов до Лубен, але через погану переправу ледве перейшов через міст з військом до полудня. Втім, козаки намагались рушити табором, якби не прибув староста брацлавський. Помітивши його, вони спинились і стріляли з обох боків. Потім гетьман, переправившись, почав наступати з людом. Так козаки мусили зостатись на тому місці в таборі, бо наші облягли їх з двох боків... Козаки отаборились у чотири ряди возів та візків і навколо влаштували рів і вал, аж возів видно не було; в брамах насипали високі горби, на яких мали гармати, а потім посеред табору збудували високі зруби і між ними землю насипали, щоб з них далі влучали гармати. Отже, нашим важко було заподіяти їм щось штурмом. Вони лише на них нападали і звідусіль дошкуляли, так що ні худоби, ні коней не могли вони нікуди на випас випустити і через те дохли з голоду. Також заходили з ними постійно в сутички, в яких нашим непогано доводилося, дарма що під своїм табором накопали вони в полі проти нас густо ями і в них піших з мушкетами посадили...
Проте наші вже були напоготові рушити на штурм того ж вечора..., але козаки, схопивши Наливайка... видали його й самі привели до гетьмана; другого дня хотіли вони видати й інших, а також віддати гармати й хоругви, скласти зброю і принести присягу, аби їх від страти звільнили. Та коли не схотів гетьман їм обіцяти, що ніхто, де б він не пізнав свого підданця, не забере його, то вони відмовились і казали, що воліють боронитись до останньої краплі крові. Гетьман теж казав: "Бороніться". Наші одразу кинулись на них, так що не змогли вони ні вишикуватись, ні взятися до зброї. Рубали їх немилосердно, так що на протязі милі або більше лежав труп на трупові. Всіх же їх було в таборі, з черню й жінками, до десяти тисяч, з яких врятувалося... не більше тисячі..."
Немає коментарів:
Дописати коментар