Патріотичне виховання на уроках історії

УДК

Патріотичне виховання на уроках історії

Тетяна Тканова

Вчитель історії та правознавства навчально – виховного – комплексу «Кіровоградський колегіум – спеціалізований  загальноосвітній заклад І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад – центр естетичного виховання» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

У статті розкрито досвід роботи вчителя Тканової Т.П. з патріотичного виховання на уроках історії. Встановлено, що здійснюється значна робота з патріотичного виховання учнів  5 -11  класів.  Змістом патріотичного виховання є формування особистості, зорієнтованої на національні цінності, що прагне розбудови демократичної, незалежної української держави. У колегіумі  звертається увага на розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини;  інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Зміст патріотичного виховання реалізується в ході проведення низки заходів культурно – просвітницького спрямування у позакласній роботі та на уроках.

Ключові слова:

патріотичне виховання, патріотизм, національна свідомість,  виховна робота, форми і методи виховної роботи.

         The article under study is about the experience of the teacher T.P.Tkanova on the question of the patriotic upbringing at History and Law lessons. It is determined that a great job is being done in 5 – 11 forms. The concept of the patriotic upbringing is the formation of the personality oriented on national values, willing to develop democratic independent Ukrainian stat. In collegium great attention is paid to the cultivation of love to Motherland, national self – consciousness and dignity:  careful attitude to the native language, culture traditions, responsibility for the nature of the native country; the need to contribute to the fortune of the country; the interest to the international communication; the wish to work for the sake of well – being of the country and people living here. The concept of the patriotic upbringing is being realized through the events of the cultural – enlightening direction at the lessons and in extra – curriculum activities.

Key words:

Patriotic upbringing, national consciousness,  upbringing work, forms and methods of upbringing work

Без оновлення національної освіти, розробки прогресивних технологій, гуманізації, диференціації та інтеграції навчання, науково обґрунтованої системи патріотичного виховання майбутніх громадян  неможлива розбудова незалежної Української держави. Тому  на сучасному етапі становлення правової демократичної держави та інтеграції України до загальноєвропейського співтовариства все більшої гостроти набуває проблема виховання в суспільстві  духовної, високоморальної особистості – творця власного майбутнього, гуманіста, громадянина – патріота України. Адже зміцнити і розвинути демократичну правову державу, яка ввійшла б повноправним суб’єктом до європейської спільноти можуть громадяни, які люблять свій народ, свою державу, готові самовіддано її розбудовувати й захищати; які мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну моральність, знають свої права і свободи та вміють цивілізовано відстоювати їх, підтримуючи громадянський мир і злагоду в суспільстві. Таких громадян можна виховати за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях  української національної історії, багатої культури, народних звичаях та глибокому знанні рідної мови, літератури, поваги до національних символів.

         Проблема патріотизму розглядалась різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції.  Так  розкритий зміст поняття «патріотизм»  у О.А.Апраксіна: «Патріотизм – це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм – це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність.» (1)

І.Ф.Харламов розглядає  патріотизм як взаємопов’язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає  любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, дбайливе ставлення до історичних пам’яток і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до  зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її. (2) А.С.Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не тільки в героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у виконаній роботі людиною, адже патріот завжди буде  прагнути працювати для розвитку рідної країни.(3) Особливе значення в дослідженні питань патріотичного виховання мають роботи  В.О.Сухомлинського, який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної діяльності. У своїх роботах В.О.Сухомлинський вказував також і на складності  у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємось з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю  «важко зрозумілу цінність» - патріотизм.(4)

         В Національній доктрині  розвитку освіти (затверджена Указом Президента № 347 від 17.04.2002 р.) зазначається, що національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. (5) Його основна мета – виховання свідомого громадянина , патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин. Одним із шляхів забезпечення  патріотичного виховання в школі є створення відповідних навчальних програм з предметів гуманітарного циклу ( Історія, Людина і світ), які б відображали  основні етапи становлення української державності та висвітлювали життя та діяльність видатних українських діячів. Особлива увага приділяється викладанню історичних дисциплін, так як саме вони допомагають  оновлювати погляди на минуле України. В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями». (6)

Потрібно відмітити низький рівень інформаційно-пропагандистського забезпечення патріотичного виховання молоді. В ЗМІ досить мало матеріалів, які б висвітлювали героїчні сторінки української історії, на яких молодь могла б вчитись. Вітчизняний кінопрокат заповнений здебільшого російськими та американськими фільмами, які пропагують цінності зарубіжних країн. На жаль, фільмів вітчизняного виробництва, які б виховували молодь на кращих зразках української історії, на сьогодні дуже мало.

Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури  або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно.

За останні роки чимало чинників сприяло тому, що патріотичне виховання було досить проблематичним. Зокрема, відсутність  методичної літератури,в якій педагоги змогли б знайти рекомендації і поради для себе.

Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що набуває сьогодні особливого значення. Головною запорукою процвітання держави є національно-патріотичне виховання молоді, частина якої  щороку поповнює лави державних службовців. Адже саме вони вносять свої корективи в закони,суспільне життя, етико-моральні засади. Щоб ці реформи не призводили до краху, національно-патріотичне виховання повинно супроводжувати молодь впродовж всього їхнього шкільного й студентського життя. Щоб змінити становище на краще, необхідно розуміти, що не можна за короткий період часу змінити молодь, не змінивши суспільство.  Ось чому стрижнем усієї системи виховання в Україні повинна бути національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Особливу відповідальність за  виховання молодого покоління мають взяти засоби масової інформації. На сьогоднішній день вони відіграють найбільшу роль у формуванні дитячої свідомості. На мою думку, вони мають нести позитивну інформацію, яка б створювала позитивний настрій, віру в світле майбутнє і впевненість в завтрашньому дні, а також популяризацію української мови, як єдиної державної.

Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті.

         Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення до багатьох подій минулого та сучасності. Саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, - незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

-         Формування уявлень про сім’ю, родину, рід;

-         Краєзнавство;

-         Ознайомлення з явищами суспільного життя;

-         Формування знань про історію держави, державні символи;

-         Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

-         Формування знань про людство.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.  Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуються у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей

         Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського ) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов’язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях. Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

         Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка. Українці єдина в світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі, як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті  і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій  і звичаїв.

Особливе  значення має залучення школярів до суспільного життя: участь у добродійних акціях, в благоустрої міст і сіл, у збереженні народного добра та охороні навколишнього середовища.

         Важливим початком доручення до історії  рідного краю є знайомство з рідним селом, містом, екскурсії, вивчення історії міста, села з перших років його  існування; пошукова робота шляхом зустрічей із людьми поважного віку, що є корінними жителями даної місцевості; по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів, писанок та ін.. Учні можуть самостійно або під керівництвом вчителя знайомитись з матеріалами про видатних земляків ( політичних та військових діячів, письменників, інженерів, педагогів, підприємців…), визначити їх місце та роль у розвитку рідного краю, світової науки, культури, економіки.

Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї – ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О.Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина. (7)  Будь-який школяр, що цікавиться краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі. Розрізняють такі види краєзнавчої роботи: географічний, краєзнавчий, історичний, літературний, екологічний.

Основними джерелами краєзнавчої роботи є:

-         Періодична преса ( газети, журнали);

-         Матеріали статистики;

-         Плани і карти;

-         Фонди музеїв та архівів;

-         Свідоцтва старожилів.

Я, як вчитель історії,  використовую  різні форми краєзнавчої роботи – урочну і позаурочну, як активну (пошук, екскурсії), так і пасивну (проведення екскурсій для молодших школярів у шкільному музеї, усні тематичні журнали для однолітків). Позаурочна краєзнавча робота – це пошукові експедиції, туризм, тематичні вечори, конкурси, олімпіади.

Важлива передумова ефективності патріотичного виховання підлітків – своєчасне залучення їх до традицій, що були зароджені в школі і націлені на підготовку  патріотів. Але саме на  уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних  відчуттів і поведінки громадянина – будівника і захисника Вітчизни.

На основі матеріалів , підготовлених пошуковцями 9 – 11 класів, створюємо презентації для класів, які в наступному навчальному році будуть вивчати теми «Історія Кіровоградщини ( в різні історичні періоди )». Так, наприклад, учні 11-го класу, використовуючи матеріали преси, наукової літератури та свідчення очевидців, підготували презентації на тему «Наш край в 60 – 80 – ті рр.. ХХ ст..».  Окремо створені презентації на теми «Розвиток спорту в 60 – 80 ті рр.. ХХ ст.. на Кіровоградщині», «Розвиток культури в 60 – 80 –х рр.. ХХ ст.. на Кіровоградщині» та ін..  Опрацьовуючи краєзнавчий матеріал, учні знайомляться з історичним минулим нашого краю, аналізуючи його, усвідомлюють свою причетність до цієї історії, відчувають гордість за те, що проживають на історичних землях, пов’язаних не лише з видатними особистостями ХХ століття.

 Адже Кіровоградщина – козацький край, де відбувались особливі події минувшини. І учні різних класів про це дізнаються на уроках історії. Вже в

5 - му класі учні дізнаються про походження історичної назви нашого міста, з допомогою батьків готують розповідь про назву своєї вулиці, долучаючись, таким чином до історії нашого краю. Розглядаючи герб міста та навчального закладу, п’ятикласники дізнаються, чому там зображені лелеки, та чому там основний колір – малиновий, і що він означає.

Семикласники дізнаються на уроці з історії України про заселення нашого краю в ранньому середньовіччі. У восьмому класі учні знайомляться з історією українського козацтва, дізнаються про те, що частина Кіровоградщини – це частина Дикого Поля, на території якого оселялись перші козаки. Уроки історії України – це особлива можливість для патріотичного виховання.  Патріотизм учнівської молоді повинен ґрунтуватись на знанні про історико – культурні  традиції народу, героїзм його захисників, воїнів Київської Русі, українського козацтва, Січових стрільців, борців із німецьким фашизмом. 

Крім вивчення теоретичного матеріалу, я пропоную учням для ознайомлення і дослідження фото-  та відеодокументи.  Цей вид роботи доцільніше використовувати в старших класах. Тим більше, що й такі історичні джерела з’явились якраз, приблизно, в той період, який вивчається саме в 9 – 11 класах.

Використання відеосвідчень на уроках історії  дозволяє відійти від традиційного методу вивчення історії, за якого на перший план висувається масштабна подія , а пересічна людина залишається поза увагою. Фіксація свідчень очевидців історичних подій на папері практично знищує головну цінність усного історичного джерела – передачу емоцій та почуттів людини, яка розповідає «власну» історію. Адже саме через почуття свідок поєднує фізичну реальність того, що сталось в минулому, з сьогоденням за допомогою емоцій, в яких виражається значущий для нього досвід.

Варто зазначити, що Програма з історії  для 11-го класу, наприклад, передбачає розгляд питань, повноцінне вивчення яких без залучення  спогадів безпосередніх свідків та учасників подій стає дуже проблематичним. Це такі теми: «Радянська модернізація України ( 1928 – 1939 рр.)»; «Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1941 рр.)», «Наш край в 30-50-з рр.. ХХ ст..», «Україна за умов лібералізації суспільства (1953 – 1964 рр. ХХ ст..)» та ін..

         Відеосвідчення дозволяє викликати чуйність та емпатію до людей, які «пережили»  історію.  Разом з тим, збираючи такі свідчення, учні дізнаються про минуле свого краю, своєї держави. Знайомляться із ставленням окремих громадян до історичних подій минулого, можливо змінюючи власну думку до цих подій. Працюючи з безпосередніми свідками або учасниками певних подій, учні  відчувають свою причетність не лише до подій минулого, а й до «творення історії» сьогодні. Адже та робота, яку вони виконують, є дуже важливою для наступних поколінь. Активізація пізнавальної діяльності учнів через заохочення їх до самостійної роботи, має дуже високу ефективність. Учні не лише краще  засвоюють історичний матеріал. На цій основі здійснюється також національно – патріотичне виховання на уроках історії.

Благодатними в цьому відношенні є багато тем з програмного курсу історії України. Наприклад, такі: «Формування і бойовий шлях Легіону український січових стрільців», «Українська революція», «Бій під Крутами», «Рух Опору в Україні під час Другої світової війни» та ін.. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я нації та держави.

Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери та багатьох інших, я висвітлюю національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати, статті та презентації про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках. При засвоєнні матеріалу учні дискутують, ставлять питання. Це означає, що їх душі і серця захоплюють факти боротьби за українську державність, вони сповнюються почуттями гордості за героїв цієї боротьби; пишаються історичним минулим та героїчним сьогоденням українського народу. Таким чином, на уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості.

Висновок

         Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського  суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя. На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання  - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян. Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

         Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, пошані до всіх інших культурницьких систем і традицій. Тільки глибока й усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути чутливим до трагедій Вітчизни і народу.

         Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.

Використана література: